Присівши біля люку теплотраси, Стас затягнувся цигаркою. Його нігті вкриті брудом, він одягнений в зелений жакет не за його розміром, який брудний та до того ж розірваний. Йому 12 років, він живе на вулицях Києва 2 роки. 

„Моя мати – алкоголічка. Вона часто кричала на мене, та била мене. Вона казала, що не хоче мене бачити. Тому я покинув її. Тепер я живу тут в теплотрасі. Я сплю на трубах центрального опалення. Працівники міліції інколи забирають нас, але згодом вони відпускають нас знову.

 Київ усіяний такими крихітними фігурами як Стас. Вони тиняються серед юрби людей, вимолюючи гроші, або тусуються біля кафе чи Макдональдсів, шукаючи залишки їжи в смітниках.

 Часто ми бачимо дітей, деяким з них тільки 7-8 років – які засовують свої носи в поліетиленові кульки, нюхаючи клей, щоб зняти гостроту голоду, страху та самотності.

 Стас тільки один з 50-ти тисяч дітей, які живуть на вулицях Києва. У 12 років вони уже маленькі дорослі, у яких за плечима тільки негативний досвіди життя. Їхні образи та хвороби інколи калічать їх, а інколи приводять до ранньої смерті. Медичне обслуговування часто недоступне їм. „Батьківська турбота” дає надію і запалює світло в їх безнадійності.

12 млн. 500 тис. – дітей в Україні,
1 із 500 – безпритульний,
1 із 100 – виховується в неповній сім’ї,
1 із 100 – інвалід.

 Дані приведені відносно статистики Інституту соціальних досліджень.

 Діти часто потрапляють в бурхливий потік переломного життя суспільства, та розплачуються великою ціною. Більшість сьогоднішніх вуличних дітей втекло від батьків, які сильно п’ють, не мають за що годувати дітей, або постійно знущаються з них. Часто діти крадуть та займаються проституцією, щоб вижити. Більшість з них залежать від нюхання клею, тому що це допомагає їм втекти від реальності і притуплює голод в обмін на фізичні та психологічні проблеми. Економічна криза, яку переживала Україна, під час переходу від комуністичних часів, звичайно, відіграла  необхідну роль в цій проблемі. Спеціалісти вважають, що розпад сім’ї є важливим фактором того, що ми маємо більше дітей на вулицях зараз, ніж відразу після другої світової війни.